Рим 6:11-8:13 - зупинилася на цих сторінках, перечитую їх багато разів. Коли читаю - надихаюся, але потім, ніби і не читала, навіть крізь розуміння, що цього робити не можна, все одно покоряюся бажанням і усе повторюється. почуваю себе тим грунтом, на якому не растет пшениця скільки її не цей(

Звичка. Вона нагадує про 

а так хочеться, щоб усе інше не мало значення... тільки радість, тому що Він поруч, і Він - назавжди...

"...і моя мета потрапити в рай" - після цієї фрази мого собеедника думки в моїй голові почали перебивати один одного - яка самовпевненість, та не може бути, щоб він жив так, щоб бути гідним!  - він так вірить в себе!. може дійсно він туди і потрапить!...

колись, коли я тільки почала вірити, я  мучилася від усвідомлення

  Під час місячних часто думаю про чоловіка. про хорошого такого чоловіка, який зміг би розділити зі мною біль, в объятья якого можна було заритися,  в груди якого можна було б уткнутися, і він мовчки б накрив своїм розумінням і захистом.

  У мене є припущення, що люблячий Бог дав жінкам таке «покарання»

....розум повільно накриває паніка... підлога 12го, я далеко від будинку, маршрутки немає... поки годинник налічили без 20ти,  7 разів подивилася на годинник... і раз 10 в думці повторила слово "хріновий".... потім зрозуміла, що маршрутки не буде, зірвалася з місця і пішла до метро. доїхала до найближчої до будинку станції, 10мн 1го... йду до зупинки, насилу орієнтуючись